Наши дела

За нашу гордость - наших предков. Акция 9 МАЯ 2012
День Победы - это праздник памяти и радости. Мы славили память наших предков и приобщали молодёжь нашими открытками интересоваться историей. Акция, занявшая чуть более трёх часов, прошла очень успешно... Подробнее

Книжная выставка в Киеве 10-13 ноября 2011г.
С 10 по 13 ноября в Киеве проходила 14-я международная книжная ярмарка. Это уже вторая выставка в этом году в Киеве, на которой издательство «Митраков» представляет публике уникальные книги русского учёного Н. Левашова.. Подробнее

Бигборд на ст. метро Олимпийская с 27.10.11 - 27.11.11
С 27 октября повесили наш плакат сроком на один месяц. Висит он на стене – в направлении метро Оболонь! Посередине перона. Все желающие могут воочию убедится или просто полюбоваться сами. Подробнее

Книжная выставка-ярмарка в Киеве 7-10 апреля 2011г.
В море интеллектуального обмана, захлестнувшем всю планету, недавно появились книги, несущие людям чётко и понятно сформулированную правду о законах природы, о зарождении жизни, о нас с вами и нашей. Подробнее

Бигборд на ст. метро Лесная
Усилия и средства одного человека сравнимы с маленькими речушками и ключами бьющими сами по себе, обособленно. Но если они решают объединить усилия и создать реку, то получается мощный стремительный поток сметающий Подробнее

Акция 9 мая. Мы помним великие победы! 2011г.
Уважаемые господа! Приглашаем Вас присоединится к проведения дня победы и великого праздника “9 мая” Подробнее

Родина-мать зовёт! Акция 9 мая 2010г.
Утром, 9 мая, по Крещатику к площади Независимости прошел парад военной техники времен Великой Отечественной. В марше приняли участие и ветераны, и молодежь, и дети, которые несли цветы и воздушные шары и портреты героев войны… Подробнее

Музыка, Русская культура

Віктор Пашник (кобзар Шкрум)

Віктор Пашник

Віктор Пашник, Олекса Миколайчук – Земле моя вставай (Молитва до брата Арія) (mp3)

Віктор Пашник – Україно моя (mp3)

Віктор Пашник – Комусь вигідно (mp3)


Віктор Пашник – Часу не гай (mp3)

Віктор Пашник – Я не сказав останнього слова (mp3)

Віктор Пашник – Над рідною хатою (mp3)

Вiктор Пашник, Олекса Миколайчук – Коли!? (mp3)

Співаймо! Бо ми того варті


Після концерту Шкруму люди обнімалися, плакали та розходилися по домівках щасливими

У теплу затишну хату перетворився великий концертний зал міського культурно-дозвіллєвого центру. Концерт закінчився вже хвилин так п’ятнадцять тому, а ми з друзями все сиділи й сиділи, обійнявшись, і нікуди звідси йти нам не хотілося. Ніби розбризкав хто тут чудодійних парфумів, вдихнувши які, всі присутні наповнились щедрою любов’ю один до одного. Та насправді то не парфуми хтось розбризкував у залі, а співав для людей Віктор Пашник. Чим же він так пройняв глядацьку аудиторію? Деякі мої знайомі потім зізнавалися, що під час виступу Пашника плакали. Та що там казати, адже майже вщент наповнений зал довго проводжав Віктора зі сцени оваціями та стоячи. Що це було?

Як йому це вдалося? Який секретний код від людських сердець відомий мандрівному бандуристу на прізвисько Шкрум*? Відповідь на своє запитання я віднайшла тільки через декілька днів…

“А тепер хочу бути здоровим та щасливим!”

Зараз, коли ви читаєте ці рядки, він вже навіть не в Україні, а десь у глибинці Росії, ось так само, як декілька днів тому в Нікополі, грає на бандурі, гітарі, співає чудово чудові свої пісні та знову й знову дарує свою душу всім, хто бажає її чути.

– За роки своїх мандрувань я намотав десятки тисяч кілометрів. І хочу вам сказати – усюди на Землі красиво. І у пустелі, і у наших зелених краях, і на холодній Півночі. І всюди люди призвичаїлись жити, – розповідає тридцятирічний Віктор Пашник, який з гітарою (бандурою, флейтою і т.д.) за плечима провів у дорозі вже більшу половину свого життя.

– А звідки ви родом, і де вже встигли поспівати?

– Сам я із невеличкого села Івано-Франківської області. Батько мій і дід були м’ясниками, пили багато. Може тому й пили, – так провину свою перед тваринами заливали…

А співав я майже у всіх великих, та у багатьох маленьких містах України. Бував у Чехії, інших слов’янських державах. Багато подорожував Росією – врізалися зі своїми піснями аж у її глибоку Північ. До речі, росіяни дуже добре сприймають мої пісні, мою гру на бандурі. Дуже добре, аж я навіть сказав би, що краще, аніж на рідній землі. Навіть точно не знаю і чому. Може, сумує їх душа за гуслярством, адже традиція гри на цьому струнному інструменті в Росії майже не збереглася, на противагу тому, що в Україні школа бандуристів досить розвинена… Та й тут, на сході країни, на відміну від заходу, мене теж дуже й дуже привітно приймають. Може, це тому, що в моїх рідних місцях багато таких є, хто співає живу українську пісню – це для нас звичне явище. А тут у вас відчувається її нестача, і тужить за піснею душа..?

– Віктор, а чому ви, взагалі, вирішили співати, пісні писати?

– А гадав, якщо стану знаменитим, дівчата будуть більше мене любити. Думав, що знайшов легкий шлях. Та чим довше по ньому йшов, тим більше розумів, що він зовсім не такий легкий, як здавалося спочатку. І що увагу багатьох дівчат до себе ще треба вміти витримати… З плином часу бажання мої поступово змінювалися. Раніше хотів бути знаменитим та багатим, тепер хочу бути здоровим та щасливим. Хоча перше теж не завадить, – говорить Віктор, посміхаючись у свої руді вуса.

Як бандура може пиху збити

Дуже красиво звучить бандура. Ніби з казки до нас промовляє. В моєї знайомої під її чарівні звуки навіть дитинка швидше засинає. Я ж вперше оцінила голос бандури в руках у Пашника. Він співає, а вона доспівує – розповідає нашим серцям те, що словами просто не передати.

– У радянські часи вважалося, що на бандурі грають тільки жінки, – розповідає Шкрум на своєму концерті, якраз взявши до рук цей старовинний український інструмент. – Коли я починав грати на ній, перший час, коли навчався у єдиній в Україні школі бандуристів під Києвом, мені доводилося переборювати себе, аби витримувати глузливі погляди, направлені на мене. Тільки нещодавно ситуація почала переломлюватись, і тепер вже це не в диковину – хлопець з бандурою. У свій час, розстрільний час кінця тридцятих була така історія з українськими бандуристами. Зізвали їх на якусь всесоюзну конференцію, посадили в один потяг, вивезли десь під Харків та кинули замерзати серед снігового поля. Та й ще проконтролювали, щоб всі померзли. Тоді загинуло від 200 до 300 українських бандуристів. Жити в Україні залишились одиниці. З тих часів бандура й почала вважатися жіночим інструментом…

А зараз я іноді виходжу з бандурою на вулицю і співаю там. Спочатку моя гординя пручається. Мовляв, нібито в мене грошей немає, що я, оце, тут сиджу з капелюхом!  Але я все одно йду, граю, співаю, – і такі в мені чисті та добрі почуття у душі народжуються! Якось воно на вулиці трохи інакше, ніж на сцені. Вільніше, чи що.

Він вийняв себе назовні – і всі полюбили

– … Кобзар, він йшов і ніс людям вість… Я теж несу вість. Пропоную жити вам іншим життям. Кращим, – це Шкрум знову розмовляє з публікою між піснями. – Подивіться, хто зараз співає. Нам співають з телеекранів. Ми тільки слухаємо. Самі ж співати перестали!

А й справді, які гарні пісні співав Пашник, а також його товариш з Білорусі Микита Цеханович на концерті у Нікополі. І рвалася душа підхопити разом з ними цю пісню, виспівати її на повні груди… Та майже ніхто у залі не знав слів. А хотілося ж, ой як хотілося. Ну нічого, наступного разу, як приїде Шкрум до Нікополя, вже будемо разом співати, бо накупували після концерту люди дисків з його піснями багацько. Будуть вдома слухати, запам’ятовувати та співати.

… І все таки, мене не полишало питання – чим же Пашник взяв нікопольську публіку? Дзвінким своїм голосом, чи руками, що так вправляються з багатострунною бандурою, чи простими та мудрими словами, чи просто своєю принадною посмішкою? А всім одразу! – дійшло до мене лише сьогодні. Він просто був з нами справжнім, до самого денця справжнім. Він був на сцені тим, ким ми теж десь є – у глибині душі. Просто не завжди і не повністю ми вміємо вийняти себе назовні, виразити. А він зумів! І ми його за це вмить полюбили. І себе внутрішніх – справжніх – згадали. І одразу полюбили всіх довкола. Тому так і не хотілося йти кудись із концертного залу, а хотілося стояти, обійнявшись, щоб жодної крапельки себе віднайдених не розплескати…

P.S.
Пашник пообіцяв включити Нікополь у свій пісенний маршрут і приїхати до нас знову вже десь за півроку-рік. А ще, гуляючи вулицями міста і побачивши безпам’ятний майдан біля нікопольського виконкому, запропонував поставити на ньому пам’ятник Бандері. “А що, з одного боку Ленін, з іншого – Бандера. Рівновага. – посміхнувся в вуса Шкрум, а потім додав – Та ні, у вас такий пам’ятник не поставлять. Ну, тоді козак буде виглядати тут якнайкраще”.

Альона Зінченко

* ШКРУМ – з молдавської – попіл

* До речі

Джерело

Персональний сайт Вiктора Пашника



Оставить комментарий