Наши дела

За нашу гордость - наших предков. Акция 9 МАЯ 2012
День Победы - это праздник памяти и радости. Мы славили память наших предков и приобщали молодёжь нашими открытками интересоваться историей. Акция, занявшая чуть более трёх часов, прошла очень успешно... Подробнее

Книжная выставка в Киеве 10-13 ноября 2011г.
С 10 по 13 ноября в Киеве проходила 14-я международная книжная ярмарка. Это уже вторая выставка в этом году в Киеве, на которой издательство «Митраков» представляет публике уникальные книги русского учёного Н. Левашова.. Подробнее

Бигборд на ст. метро Олимпийская с 27.10.11 - 27.11.11
С 27 октября повесили наш плакат сроком на один месяц. Висит он на стене – в направлении метро Оболонь! Посередине перона. Все желающие могут воочию убедится или просто полюбоваться сами. Подробнее

Книжная выставка-ярмарка в Киеве 7-10 апреля 2011г.
В море интеллектуального обмана, захлестнувшем всю планету, недавно появились книги, несущие людям чётко и понятно сформулированную правду о законах природы, о зарождении жизни, о нас с вами и нашей. Подробнее

Бигборд на ст. метро Лесная
Усилия и средства одного человека сравнимы с маленькими речушками и ключами бьющими сами по себе, обособленно. Но если они решают объединить усилия и создать реку, то получается мощный стремительный поток сметающий Подробнее

Акция 9 мая. Мы помним великие победы! 2011г.
Уважаемые господа! Приглашаем Вас присоединится к проведения дня победы и великого праздника “9 мая” Подробнее

Родина-мать зовёт! Акция 9 мая 2010г.
Утром, 9 мая, по Крещатику к площади Независимости прошел парад военной техники времен Великой Отечественной. В марше приняли участие и ветераны, и молодежь, и дети, которые несли цветы и воздушные шары и портреты героев войны… Подробнее

Настоящая наука

Микола Лєвашов «Теорія Всесвіту і об'єктивна реальність»

«…Людина останні кілька тисяч років постійно намагалася осягнути навколишній Космос. Створювалися різні моделі Всесвіту і уявлення про місце людини в ньому. Поступово ці уявлення сформувалися в, так звану, наукову теорію Всесвіту. Цю теорію було остаточно сформовано в середині двадцятого століття… На основі створених людиною уявлень про навколишню природу, створюються технології, прилади і машини. І від того, якими вони створюються, залежить і те, існуватиме земна цивілізація чи ні. Якщо ці уявлення хибні або не точні, це може викликати катастрофу і загибель не лише цивілізації, а й життя як такого на чудовій планеті, яку, ми – люди – називаємо Землею. І, таким чином, з поглядів виключно теоретичних, уявлення про природу Всесвіту переходять у категорію поглядів, від яких залежить майбутнє цивілізації і майбутнє життя на нашій планеті. Тому те, якими будуть ці уявлення, має бути важливим не лише філософам та вченим природничих наук, але й кожній живій людині. Таким чином, уявлення про природу Всесвіту, якщо вони правдиві, можуть стати ключем до дивовижного прогресу цивілізації і, якщо вони помилкові — призвести до загибелі як цивілізації, так і життя на Землі…»

Микола Лєвашов

Теорія Всесвіту і об’єктивна реальність

Людина останні кілька тисяч років постійно намагалася осягнути навколишній Космос. Створювалися різні моделі Всесвіту і уявлення про місце людини в ньому. Поступово ці уявлення сформувалися в, так звану, наукову теорію Всесвіту. Цю теорію було остаточно сформовано в середині двадцятого століття. Основою існуючої зараз теорії Великого Вибуху стала Теорія Відносності Альберта Ейнштейна. Всі інші теорії реальності, в принципі, є лише окремими випадками цієї теорії і тому від того, як теорія Всесвіту відображає справжній стан речей, залежить не тільки правильність уявлень людини про Всесвіт, а й майбутнє самої цивілізації. На основі створених людиною уявлень про навколишню природу, створюються технології, прилади і машини. І від того, якими вони створюються, залежить і те, існуватиме земна цивілізація чи ні.

Якщо ці уявлення хибні або не точні, це може викликати катастрофу і загибель не лише цивілізації, а й життя як такого на чудовій планеті, яку, ми – люди – називаємо Землею. І, таким чином, з поглядів виключно теоретичних, уявлення про природу Всесвіту переходять у категорію поглядів, від яких залежить майбутнє цивілізації і майбутнє життя на нашій планеті. Тому те, якими будуть ці уявлення, має бути важливим не лише філософам та вченим природничих наук, але й кожній живій людині. Таким чином, уявлення про природу Всесвіту, якщо вони правдиві, можуть стати ключем до дивовижного прогресу цивілізації і, якщо вони помилкові — призвести до загибелі як цивілізації, так і життя на Землі. Правдиві уявлення про природу Всесвіту будуть такими, що створюють, а хибні – такими, що руйнують.

Іншими словами – уявлення про природу Всесвіту можуть стати зброєю масового враження, порівняно з ним ядерна бомба – дитяча іграшка. І це не метафора, а справжнісінька істина. І ця істина не залежить від того, поділяє її хто-небуть чи ні, та, як будь-яка справжня теза, не залежить від суб’єктивності того, хто її сприймає (як не залежить, зокрема, сонячна активність від того, чи правильно розуміє людина природу цього явища). Для Сонця зовсім не важливо, які уявлення має людина про природу сонячної активності. Для самої людини має значення лише те, наскільки ці уявлення близькі до реальних явищ. І мені здається, що більшість людей, які називають себе вченими, забули цю просту істину, і захопилися створенням теорій, які більшою мірою слугують їх особистим амбіціям, а не стають засобом для пізнання істини, до якої має прагнути кожен, хто присвятив себе науці. Все сказане вище – це не вигадка або балачки, а, на превеликий жаль,  факт. І цей факт не захований в мудрованих формулах і визначеннях, які зрозумілі лише вузькому колу «фахівців», та незрозумілі більшості. Цей факт є доступним для розуміння кожної живої людини, незалежно від того, має ця людина освіту чи ні, уміє читати чи ні. До того ж, не тільки доступний для розуміння, але й більшою чи меншою мірою, вже безпосередньо впливає на кожний живий індивід.

Хибні, помилкові уявлення про природу Всесвіту стали причиною екологічної катастрофи, до якої так впевнено рухається земна цивілізація. Підтверджень цьому така кількість, що в будь-кого, хто має бажання це побачити, не може виникнути навіть сумнівів з приводу того, що відбувається. Все вказує на те, що технократичний шлях розвитку, яким пішла сучасна цивілізація, веде до самознищення земної цивілізації. Сучасна наука накопичила величезну кількусть спостережень за подіями в навколишньому середовищі, в так званому, серединному світі, в якому живе людина. Серединний світ перебуває між макросвітом і мікросвітом, на рівні яких і існують закони Природи. У нашому серединному світі людина може спостерігати тільки прояви справжніх законів природи.

Те, що людина здатна сприйняти своїми п’ятьма органами чуттів – лише верхівка айсберга, що піднімається над водою. А все інше – це та річ у собі, непізнане, про що писав у своїх працях Іммануїл Кант. І таке розуміння буде неминучим через те, що, використовуючи п’ять органів чуттів, неможливо створити правдиву картину світобудови. Через те, що органи чуттів людини сформувалися в результаті адаптації до умов існування в екологічній ніші, яку людина займає, як один з видів живої природи. Ці органи чуттів людини дозволяють їй чудово призвичаїтись в цій екологічній ніші, але не більше. Органи чуттів призначені для серединного світу, а не для чогось іншого.

Людина створила багато різних приладів, які начебто дозволили їй проникнути в мікрокосмос і макрокосмос. Здавалося б, проблему вирішено: за допомогою створених приладів, людина змогла проникнути в мікро- і макросвіт. Але існує кілька маленьких «але». І головне те, що людина за допомогою цих приладів тільки розширила можливості своїх органів чуттів у ці світи, але нічого не зробила з самими органами чуттів. Іншими словами, обмеженість органів чуттів була перенесена вже на рівень мікро- і макросвіту. Як неможливо вухами побачити красу квітки, так неможливо за допомогою п’яти органів чуттів проникнути в мікро- і макросвіт. Те, що людина отримала за допомогою подібних приладів, не дозволяє проникнути в «річ у собі», але, при всьому тому, дозволяє побачити помилковість створених людиною за допомогою п’яти органів чуттів, уявлень про природу Всесвіту. Саме через обмеженість інструментів пізнання людини виникла і стала формуватися перекручена неправдива картина світобудови. Спостерігаючи тільки окремі прояви законів природи, людина змушена була піти хибним шляхом пізнання природи Всесвіту.

На початку створення сучасного уявлення про природу людина була змушена вводити постулати – припущення, що приймаються без будь-якого пояснення. В принципі, кожен постулат є Богом, так як і Господь Бог теж приймався людиною без будь-яких доказів. І якщо на початковому етапі прийняття постулатів було виправдано, то на завершальному етапі створення картини світобудови є просто не прийнятним. За умови  правильного розвитку людських уявлень про природу Всесвіту, кількість прийнятих постулатів має поступово зменшуватися до того моменту, доки не залишився б один, максимум два постулати, які не вимагають пояснення, бо є очевидними. Таким, наприклад, є постулат об’єктивної реальності матерії, яка надана нам у наших відчуттях.

Звичайно, за допомогою своїх органів чуттів людина не в змозі сприйняти всі форми і види матерії. Існує ціла низка випромінювань, які мають цілком реальний вплив на фізично щільну матерію, але людина не в змозі сприйняти їх за допомогою своїх органів чуттів. Однак, це не означає, що ці форми матерії не існують. Наприклад, більшість людей не в змозі сприйняти через свої органи чуттів 99% спектру електромагнітних коливань, про які досить добре відомо, завдяки створеним приладам. А що тоді казати про те, що існуючі прилади не в змозі вловити?! Так чи інакше, людина прагне пізнати навколишній світ, і це пізнання, нажаль, не може здійснитись миттєво. Пізнання відбувається шляхом спроб і помилок, коли хибні уявлення ставали надбанням історії, а на зміну їм приходили нові уявлення, які згодом теж можуть поповнити список невдалих спроб. Але кожна відкинута практикою теорія по своїй суті позитивна, тому що повідомляє кожному, хто шукає істину, куди не варто йти в пошуках неї.

Показником правильного напряму в пізнанні істини є досить простий фактор – по  мірі того, як збираються крихти знання, кількість постулатів в теоріях має зменшуватися. Якщо це відбувається – все гаразд. Але, якщо цього не відбувається, і кількість постулатів не зменшується, а збільшується, це пряма ознака віддалення від розуміння справжньої картини світобудови. І це небезпечно для майбутнього цивілізації, бо неминуче веде до її самознищення. Сучасна наука про природу Всесвіту має набагато  більше постулатів, ніж було, наприклад, в 19-му столітті. І кількість цих постулатів продовжує зростати, наче снігова куля. Всі люди настільки звикли до них, що не звертають увагу на присутність постулатів практично в кожному, так званому, науковому твердженні.

Найпростіші питання ставлять у глухий кут видатних вчених. На питання про те, що таке електричний струм, академік-фізик дає визначення, відоме кожному школяру: «електричний струм – це спрямований рух електронів від плюса до мінуса». Всі настільки звикли до подібних «висновків», що ніхто навіть не замислюється над сказаними словами – навіть академіки, які, за визначенням, повинні бути найосвіченішими в своїх дисциплінах. З наведеного визначення не потребує пояснення лише поняття спрямованого руху, тобто рух в заданому напрямку. На питання, «що таке електрон», «що таке плюс» і «що таке мінус», і «чому електрони рухаються від плюса до мінуса», – була отримана єдина відповідь: «це одному Богу відомо». І це – відповідь людини, що має світове ім’я у фізиці! У найпростішому визначенні явища, яке відоме сьогодні кожній дитині, чотири поняття було прийнято без розуміння та пояснення. Чотири аксіоми в одному визначенні, яке подається, як закон природи! І це – не межа. Практично всі, так звані, непорушні закони природи, в які проникло людство – це все подібні заяви.

Складається кумедна ситуація – якщо кому-небудь вдалося знайти слово, за допомогою якого можна позначити природне явище – вважається, що проблема вирішена, і сталося нове наукове відкриття. Створюється форма, яка не має змісту, і таким чином виникає суперечність між формою і змістом. Одним з найбільш яскравих прикладів подібного протиріччя між формою і змістом є поняття про «темну матерію» (Dark matter). Астрофізики, які вивчають рух небесних тіл, виявили цікаве явище. Для того, щоб небесні тіла – планети, зірки і галактики – рухалися згідно своїх чинних орбіт, згідно із законами небесної механіки, маса матерії повинна бути в десять разів більше. Інакше кажучи, відома сучасній науці матерія становить лише десять відсотків від тієї маси матерії, яка має бути, аби небесні тіла рухалися по тих орбітах, по яких вони рухаються на зірковому небосхилі.

Лише ДЕСЯТЬ ВІДСОТКІВ!

Галактики, зірки і планети – цілком реальні, матеріальні об’єкти космосу – рухаються траєкторіями, для руху по яких має бути в десять разів більше матерії Всесвіту! Але, по розумінню сучасної науки, те, що є матерією, становить лише десять відсотків, від того, скільки матерії має бути насправді. Виходить не просто «розбіжність», а справжнісінька нісенітниця. Матеріальні об’єкти рухаються по траєкторіях, яких у них просто не може бути. Але факти – річ вперта, їх можна замовчати, але їх не можна позбутися.

Для того, щоб вийти з чергового протиріччя, до того ж досить вагомого і в прямому і в переносному сенсі, було знайдено «просте» рішення: дев’яносто відсотків матерії, якої ніхто не може «торкнутися руками» і сприйняти, як за допомогою п’яти органів чуттів, так і за допомогою створених людиною приладів, «домовилися» назвати «dark matter» (темною матерією), і всі відразу заспокоїлися. Десять відсотків «звичайної» матерії, плюс дев’яносто відсотків «dark matter», разом дають такі бажані сто відсотків маси матерії, яка повинна була бути, щоб реальні галактики, зірки і планети рухалися по тих траєкторіях, за якими вони вже рухаються мільярди років. Чи не правда, «чудове» рішення для протиріччя, що виникло? Виникає тільки питання: кому легше і краще від подібного «рішення»!? Але навіть у такому варіанті сучасна наука визнає свою повну безпорадність. Подібна заява підтверджує, що сучасна наука не є наукою, в принципі, тому що самі вчені визнають, що вони знають (і навіть, далеко не всі) тільки про десять відсотків матерії, що існує у Всесвіті. Неповне знання про десять відсотків матерії Всесвіту не дає їм жодного права вимагати визнання їх гіпотез і теорій, як наукового уявлення про природу Всесвіту, і виступати обвинувачувачами та експертами з критики інших теорій, навіть якщо і ці теорії не відповідають істині.

Сучасна наука нічим не відрізняється від релігії. Тому що кожен постулат, який приймається без якого-небудь доказу, є тим самим Господом Богом, який також приймається без жодного доказу. З точки зору логіки, релігія має явну перевагу перед сучасною наукою, тому що тільки Господь Бог приймається без доказів, як саме собою зрозуміле, а все інше – створене Господом Богом. Логічно бездоганна система, з одним невідомим – Господом Богом, тільки ця бездоганна логічна система має один «мізерний» недолік. Без постулювання Господа Бога, дана система перетворюється на безглуздя. Починаючи з постулювання Господа Бога, логічна побудова і завершується Господом Богом. Логічний ланцюжок релігії повертається в свій початок. Виникає замкнене коло, змій релігії «кусає» свого власного «хвоста». Побудована на постулаті Господа Бога релігія є еволюційно мертвою з самого початку.

Сучасна наука за своєю логікою є далекою від ідеалу, хоча, на відміну від релігії, і спирається, здавалося б, на реальні природні прояви. Але, через те, що сучасна наука має справу тільки з проявом законів природи в серединному світі, з процесами, що відбуваються між макро- і мікросвітом, вона (наука) виступає в ролі стороннього спостерігача. І все було б чудово, якби вчені лише спостерігали за подіями всередині і навколо нас, і не робили б спроб пояснити реальні природні явища лише на основі цих спостережень. Подібні спроби призвели до прийняття постулатів – понять і уявлень, прийнятих без будь-яких доказів. І це не було б проблемою, якби, з еволюцією уявлень про природу Всесвіту, кількість постулатів поступово зменшувалася б, поки не залишився б лише один постулат, очевидність якого ні в кого не викликала б сумніву. І таким очевидним постулатом є поняття матерії, як об’єктивної реальності, яку надано нам в наших відчуттях. І, чим більш розвинені наші органи чуттів, і чим більшою кількістю органів чуттів володіє людина у своєму еволюційному розвитку, тим більш повною і об’єктивною буде картина світобудови, створена людиною.

Але, на жаль, під час розвитку науки кількість постулатів не зменшувалася, а навпаки – збільшувалося, і на сучасному етапі сучасна наука має сотні постулатів. При цьому для пояснення одного постулату вводяться інші, для пояснення яких, в свою чергу, вводяться нові і так – до безкінечності. І таким чином, кожен постулат перетворюється в Господа Бога. Релігія для пояснення всього існуючого посилається на Творця – Господа Бога, в той час, як наукове пояснення всього існуючого будується на постулатах, які, по своїй суті, є міні-Богами від науки. І в одному, і в іншому випадку виходять логічно неповноцінні помилкові системи уявлень про природу Всесвіту. У випадку з релігією, Господа Бога «розташовано» на верхівці логічної системи, а у випадку з сучасною наукою – у фундаменті логічної системи. Але, від того, де розташовується Господь Бог, нічого не змінюється; тільки в одному випадку, логічна система уявлень називається релігією, а в іншому – наукою. В одному випадку – монотеїзм, а в іншому – політеїзм (постулати).

До того ж, серйозні проблеми у сучасної науки спостерігаються не тільки на макро- але й на мікрорівні. В експериментах з синтезу елементарних частинок, фізики-ядерники зіткнулися з явищем, яке в принципі, ставить «хрест» на всій сучасній фізиці. При синтезі нової частинки, її маса повинна бути меншою або рівною сукупній масі частинок, які її створили. Так стверджує наріжний закон сучасної фізики – закон збереження матерії. Суть якого в тому, що матерія нікуди не зникає і нізвідки не з’являється. У деяких експериментах з синтезу частинок, маса новоутворених частинок виявлялася часом набагато більше сукупної маси частинок, які їх утворюють (у десять-сто разів більше). Реальні прилади, реальні частинки, а результати … коротше кажучи, результати – просто неймовірні. Сучасна теорія стверджує, що подібного не може бути ніколи, а практичні результати – що це відбувається. Виникає питання: «Що відстоювати – теоретичні положення чи практичні результати?»

 

Здавалося б, відповідь очевидна з будь-якого розсудливого погляду. Але, тільки не з «наукового», яке продовжує спиратися на ті ж самі ствердження та постулати. Для сучасної «науки» практичні результати не важливі, якщо вони не вписуються в «прокрустове ложе» цієї самої «науки». Замість того, щоб переглянути фундамент цієї самої «науки», намагаються «доповнити» цей фундамент новими постулатами і припущеннями. І додають, і підправляють, не розуміючи того, що «реанімувати» можна тільки життєздатну теорію, «мертва» теорія, скільки її не реанімувати, залишиться «мертвою».

До речі, про життя. «Проблеми» з уявленнями присутні не тільки у фізиків-теоретиків, але й у біологів, і медиків. До цих пір вчені, які вивчають життя, не можуть пояснити природу життя, яким чином ті ж самі атоми, з’єднуючись між собою в одному просторовому порядку, являють собою «мертву» матерію, а в іншому – живу. Навіщо звертати увагу на такі «дрібниці», адже жива матерія існує, тож навіщо з’ясовувати, як це сталося!? Але, тим не менше, і біологи, і медики вважають себе експертами в питаннях життя. На питання про те, як відбувається розвиток ембріона людини (як і будь-якого іншого живого організму), браві біологи та медики, з великою вірою в свої знання, часто з поблажливою посмішкою до питання невігласа, браво відповідають: «в різних зиготних клітинах (клітинах ембріона ) з’являються різні гормони та ферменти і, як наслідок цього, з однієї зиготної клітини розвивається мозок, з іншої – серце, з третьої – легені і т.д., і таке інше».

Знову ж таки, класичне «пояснення» зі шкільної програми з підручника 8-го класу середньої школи з анатомії та фізіології людини. Іншого пояснення просто не існує, навіть у академіків і докторів наук, як біологічних, так і медичних. Варто лише копнути трохи «глибше» і відповіді просто … немає. Будь-який ембріон розвивається з однієї заплідненої яйцеклітини, яка починає ділитися. За законами гістології (науки про клітини), підтвердженими практичними спостереженнями, при діленні однієї клітини, виникає дві, абсолютно тотожні одна одній клітини. Коли вони в свою чергу діляться, виникають чотири тотожні клітини і далі: вісім, шістнадцять тридцять дві, шістдесят чотири і т.д. Інакше кажучи, всі клітини ембріона мають тотожну генетику і є копіями однієї заплідненої яйцеклітини. І враховуючи цей факт, виникає питання: яким чином в абсолютно тотожних клітинах з’являються різні гормони та ферменти?! І, як це не дивно, це питання ставить у глухий кут будь-якого біолога чи медика. І єдине, що можна почути у відповідь: «Одному Богові відомо!». Чи не правда, цікава відповідь для вченого? І, що цікаво, практично в будь-якому положенні, твердженні або законі сучасної науки, під час уважного аналізу, можна «відкопати» господа бога, що тільки підтверджує факт приховування в постулатах науки все того ж «Господа Бога».

Звичайно, введення постулатів необхідно, але тимчасово. Неможливо пояснити все одразу. Але після пояснення принципових моментів, необхідно повернутися і пояснити тимчасові постулати, які раніше вводилися без будь-якого пояснення. У цьому варіанті тимчасове введення постулатів відіграє позитивну роль. Але, проблема в тому, що сучасна наука НЕ ​​має тимчасових постулатів. Всі її постулати – абсолютні по своїй суті, і ніхто і ніколи навіть не намагався дати їм хоча б деяке пояснення. Саме в такому випадку, постулати перетворюються в «божків» від науки, саме в такому випадку наука перетворюється в релігію. І найцікавіше те, що самі вчені навіть не замислюються про це, практично всі приймають таке положення речей, як належне, і навіть не звертають уваги на саму проблему. Саме подібна «сліпота» і призвела до того, що сучасна наука перетворилася на релігію, а вчені – в її священиків. І підтвердженням цьому слугують висловлювання великих учених про те, що для того щоб називати себе вченим, людина повинна зберігати здоровий скептицизм і не довіряти своїм очам, вухам, фактам і доказам, а твердо стояти на позиціях своєї науки. Дуже яскравий приклад перетворення науки в релігію …

А тепер давайте подивимося, на яких таких «китах» стоїть сучасна наука природознавства. Основними «китами» можна назвати кілька постулатів сучасної науки:

  • постулат збереження матерії,
  • постулат однорідності всесвіту і
  • постулат швидкості світла.

У постулаті збереження матерії сказано, що матерія нікуди не зникає і не з’являється з нівідкіль. Причому, під матерією розуміється тільки фізично щільна речовина, що має чотири агрегатних стани – тверде, рідке, газоподібне і плазмове. І все. Ці помилкові уявлення навіть близько не відображують суті реального поняття про матерію, а експериментальні дані, отримані за допомогою досконаліших приладів для дослідження мікро- і макросвіту, повністю спростовують сучасні уявлення про природу матерії. Фізика елементарних часток і астрофізика отримали результати, які поставили вчених у глухий кут. Маси нових часток виявлялися часом набагато більше сукупних мас часток, які їх утворюють, і наявність у Всесвіті dark matter (темної матерії) (що становить 90% маси матерії, яку чомусь ніхто не може ні побачити, ні «торкнутися»), говорять про серйозну кризу з постулатом збереження матерії. Треба або визнати, що поняття про матерію у сучасній науки неправильне або, що постулат збереження матерії – не вірний. Але в тому вигляді, в якому цей постулат існує зараз, він абсолютно не відображує дійсність. Постулат збереження матерії є одним з тих небагатьох постулатів сучасної науки, які були найбільш близькі до істини. Досить лише розширити межі розуміння того, що таке матерія, і цей постулат набуває істинності.

Нажаль, цього не можна сказати про постулат однорідності Всесвіту і постулат швидкості світла. Але саме ці два постулати є фундаментом спеціальної і загальної теорій відносності А. Ейнштейна. Хотілося б внести деякі уточнення. Незалежно від того, чи вірна ця теорія чи ні, вважати Альберта Ейнштейна автором цієї теорії було б неправильно. Вся справа в тому, що А. Ейнштейн, працюючи в патентному бюро, просто «запозичив» ідеї у двох науковців: математика і фізика Жуля Анрі Пуанкаре і фізика Г.А. Лоренца. Ці двоє вчених протягом кількох років спільно працювали над створенням цієї теорії. Саме А. Пуанкаре висунув постулат про однорідність Всесвіту і постулат про швидкість світла. А Г.А. Лоренц вивів славетні формули. А. Ейнштейн, працюючи в патентному бюро, мав доступ до їх наукових робіт і вирішив «застовпити» теорію на своє ім’я. Він навіть зберіг у «своїх» теоріях відносності ім’я Г.А. Лоренца: основні математичні формули в «його» теорії носять назви «Перетворення Лоренца», але, тим не менш, він не уточнює, яке відношення до цих формул він має сам (ніякого) і взагалі не згадує ім’я А. Пуанкаре, який висунув постулати . Але, «чомусь» дав цій теорії своє ім’я.

Весь світ знає, що А. Ейнштейн – Нобелівський лауреат, і ніхто не сумнівається в тому, що цю премію він отримав за створення Спеціальної і Загальної Теорій Відносності. Але це не правда. Скандал навколо цієї теорії, хоча він і був відомий у вузьких наукових колах, не дозволив нобелівському комітету видати йому премію за цю теорію. Вихід знайшли дуже простий – А. Ейнштейну присудили Нобелівську премію за … відкриття Другого Закону Фотоефекту, який був окремим випадком Першого Закону фотоефекту. Але, цікаво те, що російський фізик Столєтов Олександр Григорович (1830-1896 рр.), який відкрив сам фотоефект, ніякої Нобелівської премії, та й ніхто інший, за це своє відкриття не отримав, в той час, як А. Ейнштейну її дали за «вивчення» окремого випадку цього закону фізики. Виходить цілковита нісенітниця з будь-якої точки зору. Єдиним поясненням цьому може слугувати те, що хтось мав величезне бажання зробити А. Ейнштейна Нобелівським лауреатом і шукав будь-який привід для того, щоб це здійснити. Довелося «генію» трішки напружитися над відкриттям російського фізика А.Г. Столєтова, «вивчаючи» фотоефект і ось … «народився» новий Нобелівський лауреат.

Нобелівський комітет, певно, порахував, що дві Нобелівські премії для одного відкриття забагато і вирішив видати тільки одну … геніальному вченому А. Ейнштейну! Хіба так вже «важливо», за Перший Закон фотоефекту чи за Другий видана премія? Найголовніше, що премія за відкриття присуджена «геніальному» вченому А. Ейнштейну. А те, що саме відкриття зробив російський фізик А.Г. Столєтов, це вже «дрібниці», на які не варто звертати увагу. Найголовніше – те, що «геніальний» вчений А. Ейнштейн став Нобелівським лауреатом. І тепер вже практично будь-яка людина вважає, що цю премію А. Ейнштейн одержав за «свої» ВЕЛИКІ Спеціальну і Загальну Теорії Відносності.

Виникає закономірне питання: чому хтось дуже впливовий прагнув зробити А. Ейнштейна Нобелівським лауреатом і прославити його на весь світ, як видатного вченого всіх часів і народів?! Повинна ж бути на це причина? А причиною цьому були умови угоди між А. Ейнштейном і тими особами, які зробили його Нобелівським лауреатом. Мабуть, дуже вже А. Ейнштейну жадалося бути Нобелівським лауреатом і найбільшим вченим всіх часів і народів! І, видно, цим особам було життєво необхідно направити розвиток земної цивілізації на хибний шлях, який, в решті решт, веде до екологічної катастрофи. Отже, А. Ейнштейн погодився стати інструментом цього плану, але пред’явив і свої вимоги – стати Нобелівським лауреатом. Операція була здійснена, і умови цієї угоди були виконані. До того ж, створення образу генія всіх часів і народів тільки посилювало ефект для впровадження в маси хибних уявлень про природу Всесвіту. Думаю, необхідно по-іншому поглянути на зміст самої знаменитої фотографії А. Ейнштейна, на якій він показує всім свого язика?! Висунутий язик «видатного генія» набуває дещо іншого сенсу, зважаючи на вищесказане. Який?! Думаю здогадатися нескладно.

На жаль, плагіат – не таке вже й рідкісне явище в науці і не тільки у фізиці. Але справа навіть не у факті плагіату, а в тому, що ці уявлення про природу Всесвіту – від самого початку хибні, і наука, створена на постулаті однорідності Всесвіту і постулаті швидкості світла, в решті решт, веде до планетарної екологічної катастрофи. Хтось може припустити, що А. Ейнштейн та особи, які стоять за ним, просто не знали про те, що дана теорія не відповідає реальності?! Можливо, А. Ейнштейн і Ко щиро помилялися, як помилялися багато вчених, створюючи свої гіпотези і теорії, які в подальшому не отримали практичного підтвердження?! Хтось навіть може сказати, що в той час ще не було високоточних приладів, які дозволили б проникнути в глибини мікро- та макрокосмосу?! Хтось може навести і експериментальні факти, що підтверджують (на той час) правильність теорій відносності А. Ейнштейна!

Зі шкільних підручників всі знають про підтвердження теорії А. Ейнштейна експериментами Майкельсона-Морлі. Але практично ніхто не знає, що в інтерферометрі, який використовувався в експериментах Майкельсона-Морлі, світло проходило, в загальній складності, дистанцію в 22 метри. Крім цього, експерименти проводилися в підвалі кам’яного будинку, практично на рівні моря. Далі, експерименти проводилися протягом чотирьох днів (8, 9, 11 і 12 липня) в 1887 році. У ці дні дані з інтерферометра знімалися аж 6 годин, і було здійснено 36 поворотів приладу. І на цій експериментальній основі, як на трьох китах, тримається підтвердження «правильності», як спеціальної, так і загальної теорії відносності А. Ейнштейна.

Факти, звичайно, справа серйозна. Тому, давайте звернемося до фактів. Американський фізик Дайтон Міллер (1866-1941 рр.) в 1933 році опублікував у журналі «Огляд сучасної фізики» (Reviews of Modern Physics) результати своїх експериментів з питання, так званого, ефірного вітру за період більш ніж двадцяти років досліджень, і в усіх цих експериментах він отримав позитивні результати на підтвердження існування ефірного вітру. Він почав свої експерименти в 1902 році і завершив їх у 1926 році. Для цих експериментів він створив інтерферометр із загальним пробігом променя в 64 метри. Це був найдосконаліший інтерферометр того часу, принаймні, в три рази більш чутливий ніж інтерферометр, який використовували в своїх дослідах А. Майкельсон і E. Морлі. Заміри з інтерферометра знімалися в різні години доби, в різні пори року. Показання з приладу були зняті більш ніж 200 000 (тисяч) разів, і було здійснено більше 12 000 поворотів інтерферометра. Він періодично піднімав свій інтерферометр на верхівку гори Вільсона (6 000 футів над рівнем моря – більше 2 000 метрів), де, як він і передбачав, швидкість ефірного вітру була більшою.

І тепер, давайте подивимося, що нам кажуть факти. З одного боку, є експерименти Майкельсона-Морлі, які тривали в цілому аж 6 годин, протягом чотирьох днів, при 36 поворотах інтерферометра. А з іншого боку – експериментальні дані знімалися з інтерферометра протягом 24 років і прилад повертався біліше 12 000 разів! І при тому, що інтерферометр Д. Міллера був у 3 рази більш чутливий! Ось, що говорять факти.

Але, може бути А. Ейнштейн і Ко не знали про ці результати, не читали наукових журналів і тому ввели себе в оману?! Чудово знали. Дайтон Міллер писав листи А. Ейнштейну. В одному своєму листі він повідомляв про результати своєї роботи двадцятичотирирічної праці, що підтверджує наявність ефірного вітру. На цей лист А. Ейнштейн відповів досить скептично і зажадав доказів, які йому і були надані. Після чого … ніякої відповіді. На факти, які було надано, не послідувало відповіді з цілком зрозумілої причини. Але, найцікавіше те, що в експериментах Майкельсона-Морлі все ж таки були зареєстровані позитивні значення ефірного вітру, але їх «просто» проігнорували. Після смерті Д. Міллера в 1941 році, «просто» забули про результати його робіт, більше ніде і ніколи не друкували їх у наукових журналах і т.д., нібито цього вченого ніколи не існувало. Але ж він був одним з найбільших американських фізиків …

З усього сказаного вище стає зрозуміло, що людству хибні уявлення про природу Всесвіту були нав’язані навмисно, щоб не дозволити цивілізації розвиватися у правильному напрямку, і причина цьому може бути тільки одна – страх тих, що стоять за А. Ейнштейном, що внаслідок цього вони втратять свою владу і положення. Страх перед істинним знанням, яке неминуче зняло б з них маски і всі, без винятку, змогли б побачити їх справжнє обличчя і те, що вони роблять. Якщо щось кимось так ретельно ховається через нав’язування явно хибних уявлень про природу Всесвіту в масштабі всієї планети, це говорить про те, що приховують щось дуже важливе, і не тільки для фізиків і філософів, але й для кожного мешканця планети Земля … Причому, це приховування істини тривало досить довго і успішно, але навіть розвиток науки у хибному напрямку, зрештою, призвів до появи нових експериментальних даних, які вже на іншому якісному рівні не залишають каменя на камені, як від спеціальної, так і від загальної теорії відносності А. Ейнштейна.

Дані, які отримано за допомогою радіотелескопу Хаббл, виведеного американцями на навколоземну орбіту, після обробки дали досить несподівані результати для дослідників. Проаналізувавши радіохвилі, що прийшли від 160 віддалених галактик, фізики з Рочестерського і Канзаского університетів США зробили вражаюче відкриття: випромінювання обертаються в міру того, як вони рухаються крізь простір, у вигляді ледь помітного малюнка, що нагадує штопор, який не схожий на жодне спостереження раніше. Повний оборот «штопора» спостерігається через кожні мільярд миль, які проходять радіохвилі. Ці ефекти є доповненням до того, що відоме, як ефект Фарадея – поляризація світла, викликана міжгалактичними магнітними полями. Періодичність цих знову спостережуваних обертань залежить від кута, по якому рухаються радіохвилі щодо осі орієнтації, що проходить через простір. Чим більш паралельно напрямку руху хвилі і осі, тим більше радіус обертання. Ця вісь орієнтації не є фізичною величиною, а швидше визначає напрям, за яким світ рухається у Всесвіті. Згідно спостережень з Землі, як стверджують дослідники, вісь проходить в одному напрямі, у бік сузір’я Sextants, і в іншому напрямку – у бік сузір’я Aquila. Який із напрямів буде «верхом» або «низом», ймовірно, буде вільним вибором, вважають вони. Це відкриття було зроблене астрофізиками, доктором Джорджем Нодланд і доктором Джоном Ралстон, звіт про який вони опублікували в «Фізичному огляді» (Reviews of Modern Physics) в 1997 році.

Це відкриття означає, що Всесвіт неоднорідний.

Найбільш точні прилади сучасності реєструють зміну швидкості радіохвиль, в залежності від напрямку їх розповсюдження. І, що найцікавіше, ці напрями чітко відображають пластоподібну структуру Всесвіту, тому що визначається «верх» і «низ», «схід» і «захід». Експериментальна реєстрація ефірного вітру світлових хвиль в експериментах американського фізика Дайтона Міллера в 30-х роках і відкриття зміни швидкості поширення радіохвиль у Всесвіті, яке зробили вже в 1997 році американські астрофізики Джордж Нодланд і Джон Ралстон, беззаперечно доводять неоднорідність Всесвіту.

Хотілося б дати деякі пояснення для більшої ясності картини. Ефірний вітер, зареєстрований в бездоганних експериментах Д. Міллера і зміна розповсюдження радіохвиль, залежно від напрямку — одне і теж саме. Різна термінологія, але тотожний зміст. Таким чином, ці експерименти беззаперечно доводять неоднорідність Всесвіту і, тим самим, хибність першого постулату, яким користується А. Ейнштейн у «своїх» спеціальній і загальній теоріях відносності. Але, можливо, хоча б другий, останній постулат цих теорій все ж таки є істинним твердженням?! Пропоную розібратися…

Нагадаю, сутність цього постулату полягає в тому, що швидкість світла — постійна, інакше кажучи, це константа і максимальна швидкістю руху матерії у Всесвіті і дорівнює 300 000 км/сек (186 000 миль/сек). Без цієї умови перетворення Лоренца стають безглуздям, тому що, при швидкості руху матерії (і навіть світла) зі швидкістю, більшою, ніж 300 000 км/сек, згідно цих рівнянь, навіть маса фотона стає безкінечною. Тепер пропоную розібратися, які справи з  постулатами теорії А. Ейнштейна?

В експериментах проведених доктором наук Люжін Ванг (Dr. Lijun Wang) в NEC дослідному інституті в Прінстоні (NEC research institute in Princeton), були отримані дивовижні результати. Експеримент полягав в тому, що світлові імпульси пропускалися через ємність, наповнену спеціально обробленим газом цезію. Результати експериментів виявилися феноменальними — швидкість світлових імпульсів виявилася в 300 (триста) разів більшою, ніж допустима швидкість з перетворень Лоренца (2000 рік)! В Італії, інша група фізиків з Італійської Національної Ради з досліджень (Italian National Research Council), у своїх експериментах з мікрохвилями (2000 рік) отримала швидкість розповсюдження їх на 25% більше, ніж допустима швидкість по А. Ейнштейну …

Згідно перетворень Лоренца  має бути, що, якщо швидкість світла (або іншого матеріального об’єкту) хоча б на один міліметр на секунду перевищить швидкість в 300 000 км/сек, тоді маса стане нескінченною. Інакше кажучи, в наведених вище експериментах маса фотонів і мікрохвиль повинна бути більша за масу будь-якої «чорної діри» і, згідно цих формул, в результаті цих експериментів, наша планета повинна була сама перетворитися в супер «чорну діру». Це — саме те, що випливає з формул теорії А. Ейнштейна. Але … нічого подібного не відбулося, хвилі, як світлові, так і радіохвилі, залишалися самі собою, їх маса не поривалася до безкінечності і т.д. Таким чином і другий постулат спеціальної та загальної теорії відносності А. Ейнштейна виявився хибним, а без них ці теорії втрачають усілякий сенс і, в кращому випадку, повинні перейти в розділ історії науки, як ще одна гіпотеза, не підтверджена експериментальними даними.

Але, як це не дивно, не тільки після опублікування результатів дослідження Д. Міллера (1933 рік), але і після недавніх відкриттів (1997-2000 рр..) в усьому світі продовжують вивчати і в школах, і в інститутах з університетами, теорії А. Ейнштейна, як теорії, що відображають реальність. Без цих двох постулатів, теорії А. Ейнштейна — це ще одна невдала спроба створити картину всесвіту, в процесі пошуку розуміння природи, якби не незначне «але». І «творець» спеціальної і загальної теорій відносності, і ті хто стоять за ним, з самого початку знали про те, що ці теорії не відображають дійсність навіть частково. І, тим не менш, вони були нав’язані всьому людству. В результаті чого, земна цивілізація пішла хибним шляхом, що в решті решт веде до самознищення.

А це може означати тільки одне: правильний шлях розвитку цивілізації небезпечний для тих, хто стояв за спиною А. Ейнштейна і продовжує стояти за «спиною» його теорій в наш час. Ті хто стоять у тіні, страшаться одного: втратити свою владу і вплив на маси, тому що просвітлення знаннями призведе до того, що кожна людина окремо і все людство в цілому, зможуть побачити і зрозуміти, що відбувається на Землі, і ця група осіб втратить свою владу, вплив і, в решті решт, свої гроші. Але, чому ці люди так бояться проникнення істинних знань?! З однієї простої причини – все перераховане вище вони отримали незаслужено, оманою, але втрачати все це вони не хочуть ні в якому разі.

Як видно з даного аналізу, науково-філософські уявлення про природу Всесвіту, як не дивно, мають політико-фінансове коріння. Нав’язування помилкових уявлень людству дозволяє соціальним паразитам процвітати, паразитуючи на тілі земної цивілізації …

Хотілося б звернути увагу на один з інструментів нав’язування помилкових уявлень про природу – на математику. При чому тут математика, може запитати хтось?! А от, до чого. Справа в тому, що єдине призначення математики — практичні розрахунки. До того ж, слід пам’ятати, що, складаючи одне яблуко з іншим, ми говоримо про два яблука, тим самим абсолютно ототожнюючи одне яблуко з іншим, не звертаючи уваги на їх відмінності: відмінності за вагою, формою, розмірами, кольором, ступенем зрілості, смаком і так далі. Ми просто кажемо — два яблука і цього достатньо для того щоб відносно порівну поділити ці яблука між двома людьми. Кожному дістанеться по яблуку, хоча в принципі не існує двох однакових людей, навіть у однояйцевих близнюків існують відмінності. Якщо одне яблуко буде на 10-50 грам більше ніж інше, виявиться кисліше або солодше, нічого в світі не зміниться, і ніхто особливо не постраждає.

Але, зовсім інша справа, коли математику використовують, як фундамент теоретичних обґрунтувань, коли реальні природні процеси позначають тією чи іншій літерою або символом і… у вигляді символів і літер вставляють у рівняння і формули. І починають після цього маніпулювати цими символами та літерами згідно законів, прийнятих в математиці, забуваючи, що природні явища і процеси протікають незалежно від того, які уявлення існують у людини. Забуваючи про те, що стоїть за цими символами та літерами, математики беруть похідну, інтеграл, спрямовують до границі, накладають обмеження і відкидають «зайві» складові, тобто роблять все, щоб отримати витончену формулу «закону природи». Наочним прикладом цього є та сама теорія відносності А. Ейнштейна. Єдина причина, через яку були введені постулат однорідності Всесвіту та постулат швидкості світла — без них перетворення Лоренца втрачають всякий сенс, а значить і вся загальна і спеціальна теорії А. Ейнштейна. З перетворень Лоренца випливає вимога до швидкості розповсюдження матеріальних об’єктів у просторі. Швидкість руху будь-якого матеріального об’єкту (включаючи світло) не може бути більше швидкості світла у вакуумі.

Згідно постулату, швидкість світла у вакуумі є константою і максимальною для матеріальних об’єктів швидкістю 300 000 км (186 000 миль) в секунду. Не може бути більше з однієї простої причини – якщо швидкість руху матеріального об’єкта більше цієї константи, то, згідно перетворень Лоренца, маса цього матеріального об’єкта повинна стати нескінченною, включаючи і умовну масу фотона. Це те, що повинно відбутися, відповідно до формул. А в реальності – реальний лазерний імпульс, проходячи через реальний газ цезію, рухався зі швидкістю в 300 разів (90 000 000 км / сек) швидше, ніж «дозволяє» йому формула. Це ж треба, який несвідомий лазерний імпульс, не бажає рухатися так, як вимагає цього математика, її закони. І що найцікавіше — маса кожного фотона в цьому світловому імпульсі не стає нескінченною, всі вони поводяться так само, як і до входу в спеціальне газове середовище.

Слід нагадати математикам, що природа не живе і не підкорюється законам математики, які є лише грою розуму, більшою чи меншою мірою відображає видиму реальність. Природа не буде підлаштовуватися під закони, вигадані математиками, під теорії, засновані на математичних формулах. Математики чомусь геть забувають про це, захоплюючись своєю абстрактною грою розуму. І ще трохи про проблеми математики. Усередині самої математики — безліч суперечностей. Всі їх перераховувати немає потреби, хотілося б звернути увагу тільки на одну з них, з якою стикався майже кожен, але не звертав уваги. Один з основних законів алгебри свідчить, що квадратний корінь може бути тільки з позитивного числа, оскільки квадратний корінь – дія, зворотне зведення в квадрат. Будь-яке число, позитивне чи негативне, при зведенні в квадрат, стає позитивним [наприклад: 2 х 2 = 4 або (-2) х (-2) = 4], тому що мінус (-) на мінус (-) дає плюс ( +). Це правило відомо всім з молодших класів школи.

Отже, у вищій математиці при деяких математичних перетвореннях, при розрахунках реальних фізичних процесів, під квадратним коренем виявлялося негативне число (-1). Повний абсурд, з точки зору аксіом математики, такого в принципі не може бути, але, тим не менш, в математичних розрахунках реальних фізичних процесів цей абсурд з’явився. Висновок з цього становища існував, причому, очевидний висновок. Поява абсурду вказує на хибність підходу до вирішення поставленого завдання, про суперечність застосовуваного математичного апарату і розв’язуваної за допомогою цього апарату реального фізичного завдання, яке відображує реальне природне явище. Але, ніхто, навіть гадки не мав у цьому напрямку! Краще вийти з глухого кута за допомогою «спритності рук», а точніше – «спритності висновків». Навіщо міняти все, якщо можна «обхитрувати» рівняння?!

Вихід був знайдений простий. Якщо математика каже, що не існує квадратного кореня з від’ємного числа — значить, негативне число повинно зникнути. Сказано – зроблено. Позначили (-1), як i2, і проблеми більше не існує! Так як квадратний корінь з числа в квадраті – число позитивне (i2 = i), де i – так звана, уявна одиниця, а що це таке і де ця уявна одиниця існує в реальності, ніхто пояснювати не став. Якщо існує уявна одиниця (i), повинна тоді існувати і уявна реальність. Але, хіба варто звертати увагу на подібні «дрібниці»?! Звичайно, ні, тому що, якщо звернути все-таки увагу, виходить повне непорозуміння. Якщо можна замінювати мінус одиницю (-1) під квадратним коренем, то чому тоді не можна замінити мінус одиницю в будь-якому іншому математичному рівнянні?! Якщо це все-таки зробити, виникає цілковитий хаос. Саме тому цього й не роблять. Тому що, складаючи два яблука з двома яблуками (2 + 2), в такому варіанті, можна отримати і огірок, і грушу, і не обов’язково чотири, а може бути і нуль або мінус чотири уявних помідора. Тож, математики цього робити не стали, а стали використовувати уявну одиницю, коли це їм вигідно і зручно, обізвавши для цього цілий розділ математики розділом «функції комплексної змінної». І тільки на цій «території» уявна одиниця існує офіційно визнаною, а на всій іншій території країни математики, мінус одиниця (-1) як і раніше залишається мінус одиницею (-1), і ніяких уявних чисел немає. Чи не правда, кумедно?!

Можна обдурити кого-небудь іншого, але неможливо обдурити самого себе. Можна тільки прикидатися обдуреним, але виникає тоді питання – для чого це обдурювання потрібне і кому?! Хтось готовий вводити будь-які абсурди в сучасну науку, тільки б не допустити перегляду основ і принципів самої сучасної науки. І це не може бути випадковістю чи непорозумінням. Хтось стоїть за всім цим, комусь дуже треба, щоб розвиток людства йшов хибним еволюційним шляхом. І нав’язування помилкових або неповних уявлень про природу Всесвіту служить цим силам, як засіб утримання цивілізації Землі в цілому і окремих її уявлень, в невігластві, завдяки чому, вони (ці сили) можуть безперешкодно керувати самою цивілізацією, зберігати свою фінансову і політичну владу. І якщо хтось проривається крізь цю нав’язану ілюзію реальності, то ці люди і створене ними знищується.

Як був знищений, наприклад, Нікола Тесла  — американець чеського походження, який створював пристрої та прилади, на основі зовсім інших принципів, багато з яких могли зробити людство вільним від енергетичних криз і зберегти при цьому екологію планети. Він розробив електричні генератори, в яких не було жодної рухомої частини і які не вимагали ніякого палива. Електрика діставалась безпосередньо з простору. Він розробив простий і дешевий спосіб розщеплення води на кисень і водень. Нікола Тесла створив цілий ряд дивних пристроїв та приладів. Незабаром після демонстрації своїх приладів і пристроїв, він «несподівано» захворів і помер. Після його смерті всі прилади і пристрої з його лабораторії забрали представники державних служб США, а сама лабораторія була зрівняна з землею, в прямому і переносному сенсі, за допомогою бульдозерів. Механік, який реалізував пристрої та прилади Ніколи Тесла в металі, безслідно зник, так, що навіть до цих пір нікому нічого не відомо про його долю.

Держава США таким чином незаконно захопила все, створене ним, але до цих пір ні в США, ні в будь-якій іншій країні світу не з’явилися електрогенератори Н. Тесла і інші його винаходи. Адже, навіть тільки його електрогенератори могли принести достаток, тепло та економічну незалежність в кожен дім, в кожну сім’ю. Але, цього не сталося. Енергетична криза не зникла, а тільки загострилася. Електроенергію отримують з допомогою примітивних електрогенераторів з обертовими роторами, спалюючи величезну кількість природного палива, будуючи гідро- і атомні електростанції. І всі ці способи отримання електроенергії руйнують екологію планети, виснажують її природні ресурси, отруюють атмосферу. А атомні електростанції до того ж ще й надзвичайно небезпечні. І хоч все це відомо, джерело практично безкоштовної електроенергії знищується (або, принаймні, переховується від людства державою (державами)), яка (які) вірогідно, повинна служити тому самому людству. Вона і слугує, питання тільки – кому?! Напевно все тій самій групі людей, що стоїть за помилковими уявленнями сучасної науки, за такими «вченими», як А. Ейнштейн і Ко.

Таким чином, теорія Всесвіту безпосередньо впливає на об’єктивну реальність, в якій ми з Вами живемо. І від того, які ці уявлення, залежить не тільки, хто правий чи не правий, а саме майбутнє цивілізації, буде чи не буде існувати цивілізація Мідгард-Землі завтра.

 

Микола Левашов, 6 березня 2006 року.

www.levashov.org
www.levashov.info
www.levashov.name

 

Р.S.

У своїй книзі «Неоднорідний Всесвіт» (Науково-популярне видання: Архангельськ, 2006 рік. — 396 с., ISBN 5-85879-226-X) автор цієї статті викладає принципово іншу теорію Всесвіту, яка дозволяє пояснити практично всі явища живої та неживої природи. Результати експериментів останніх років у різних країнах світу, стовідсотково підтверджують основні положення його теорії. Причому, до цих експериментів автор не має ніякого відношення, а проведені вони вченими, які мають кардинально протилежні уявлення про природу Всесвіту і ніколи не чули ні про автора, ні про його теорію. Ці факти повністю виключають людський фактор, коли, на рівні підсвідомості, експериментальні дані підганяються під бажані результати.

Газета «Красная Звезда» від 6 червня 2007 року

Опубліковано в збірнику «Возможности Разума»

Скачати статтю (50 KБ) – Народ
Скачати книгу “Неоднорідний Всесвіт” (9,5 МБ) – Народ, EX.UA, “Чтиво”, “Шлях до потрібних знань”


Оставить комментарий